Авторка: Тетяна Мележик
Вони були доньками, сестрами та матерями, але, насамперед, це були воїтельки, які взяли в руки меч чи рушниці, протистояли цілим арміям та билися за свою країну, ідею або віру. Читайте в матеріалі ТСН.ua про тих жінок, які залишили особливий слід в історії.
Жанна Д’Арк була легендарною жінкою-воїном та римо-католицькою святою. Всього лише в 17-річному віці вона почала відігравати ключову роль у командуванні французькою армією. Однак, це не єдина жінка-воїн, відома історії.
Артемісія I Карійська
Її назвали на честь богині полювання - Артеміди. Вона була королевою Галікарнасу - королівства, яке існувало на території сучасної Туреччини, в V столітті до нашої ери. Однак, найбільше Артемісію запам’ятали, як велику флотоводицю та союзницю царя Персії, Ксеркса, під час вторгнення у грецькі міста-держави.
Свій особливий слід в історії, Артемісія залишила в битві при Саламіні. Тоді флот, яким командувала велика воїтелька, визнавали найкращим проти греків. Сам грецький історик Геродот розповідав про її героїчне протистояння в морі та описував Артемісію як рішучу, неймовірно розумну в стратегії та з особливим почуттям самозбереження.
Коли на її корабель насувалося грецьке судно, Артемісія навмисно скерувала його на інший перський корабель, щоб змусити греків повірити, що її судно - одне з їхніх. І це спрацювало саме так, як вона планувала. Греки залишили її в спокої, а цар Ксеракс, який бачив зіткнення з берега, думав, що воїтелька затопила одне з грецьких суден.
Ба Ч'єу
Її часто описують як "в’єтнамську Жанну Д’Арк". Хоча Ба Ч’єу жила на понад 1200 років перед французькою воїтелькою. Коли їй було 20 років, вона зібрала 1000 військовослужбовців та закликала в’єтнамців поставити проти китайських військ, які прагнули завоювати її батьківщину. Це було в III столітті. Брат Ч’єу намагався відмовити свою сестру від повстання, однак вона відповіла йому: "Я лише хочу кататися на вітрі та ходити по хвилях, вбивати великих китів у Східному морі, очищати кордони та рятувати людей від потоплення. Чому я маю наслідувати інших, схиляти голову й бути рабинею? Навіщо миритися з чорною роботою по дому?". Тоді брат також приєднався до її війська.
Ба Ч’єу звільнила свою територію та відбила 30 наступів китайців. Однак, на жаль, війну вона програла. Кажуть, що це так сильно вплинуло на неї, що воїтелька вирішила покінчити життя самогубством. Однак ця сильна молода жінка продовжує надихати в’єтнамців до сьогодні. Адже історії про неї живуть серед народу та передаються із уст в уста.
Накано Такеко
Це була одна з небагатьох онна-бугейша (тобто жінка-самурай) в історії Японії. Такеко здобула хорошу освіту в галузі бойових мистецтв та літератури. А відома вона, насамперед, завдяки японській громадянській війні (війні Бошіш), яка тривала від 3 січня 1868 року до 18 травня 1869 року.
Восени 1868 року у битві при Айзу вона разом з іншими жінками вирішила битися, хоча і не були офіційно визнані частиною армії. Такеко очолила групу своїх однолітків в загоні, який пізніше назвали "Jōshitai" (в перекладі "Жіноча армія"). Билася вона нагінтою - японською жердиною.
На жаль, під час битви в області Огакі, Накано була ранена в груди. Вона дуже боялася, що вороги осквернять її тіло і зроблять з голови трофей, а тому попросила сестру вбити її та поховати. Її воля була виконана. Поховали воїтельку в храмі Хокай-дзі (сучасна Фукусіма).
Томое Ґодзен
Ще одна жінк-самурай, яка жила приблизно на 700 років раніше за Накано Такеко. Її звали Томое, а Ґодзен - це титул поваги, який вона отримала від сьогуна Мінамото но Йосінака. Жінка воювала разом з самураями-чоловіками під час війни Генпей (1180-1185 роки). Спочатку дівчина стикнулася з певними трудностями. Однак, завдяки її самовідданості та сміливості змогла завоювати високу повагу.
Томое описується в історичному томі "Повість про Хейке". Автор пише, що жінка була "надзвичайно сильною лучницею, а як фехтувальниця вона була воїном, який вартий тисячі, готова протистояти демону чи богу, верхи чи пішки".
Королева Боудіка
Вона була дружиною короля кельтського племені Іцені, але після смерті свого чоловіка стала воїтелькою. За заповітом короля Прасутага, його королівство повинно було відійти донькам та союзнику - римському імператору. Однак в Римі право на спадщину визнавали лише за синами. Тому після смерті Прасутага римські війська могли вторгнутися на територію племені та забрати її собі.
Боудіку це не влаштовувало. Тому, близько 60 року нашої ери вона закликала своє плем’я та сусідні народи об’єднатися задля того, щоб витіснити зі своїх земель Рим. Під її командуванням було близько 100 тисяч воїнів. Королева спочатку зруйнувала римський Капітолій Британії Камулодунум (нині - Колчестер), а звідти поїхала до Лондініума (Лондон) та Веруламіума (Сент-Олбанс).
Надзвичайні перемоги Боудіки змусили імператора Нерона розглянути можливість повного виходу з Британії. Однак, римські війська таки змогли перемогти воїнів королеви. Про її подальшу долю нічого не відомо, адже записів про її захоплення немає. Деякі історики вважають, що Боудіка померла через хворобу.
Лозен
На думку істориків, Лозен було десь за 30, коли вона разом з плем’ям свого брата Вікторіо, була змушена переїхати до резервації Сан-Карлос (штат Арізона) в 1830-х роках. Місце це описували як "сорок акрів пекла" через дуже посушливу та спекотну погоду. Приблизно 1877 року Вікторіо взяв групу апачів, серед яких була і Лозен, вийшов з резервації та здійснив набіг на сусідні землі. Група вселяла трепет і страх серед поселенців Чорної гори (Нью-Мексико), які захопили колишні території апачів.
Лозен завжди жаліла жінок та дітей та проводила їх у безпечне місце. В той же час сам брат Вікторіо описував її як свою праву руку та говорив, що "Лозен - сильніша за будь-якого чоловіка, сміливіша та хитріша за моїх воїнів у стратегії".
Зенобія
Зенобія стала правителькою Пальмірської імперії (територія сучасної Сирії) після смерті її чоловіка і пасинка 267 року. Протягом двох років після цього вона успішно відбивала наступ римського війська та силою розширювала межі свого королівства. Її називали чудовою вершницею. А піхотинці називали Зенобію "королевою-воїном", адже вона проходила кілометр за кілометром в ногу зі своєю армією.
Матильда Тосканська
Знаменита італійська воїтелька народилася 1061 року. З дитинства вона вивчала військову майстерність та добре володіла зброєю. А в 15-річному віці взяла участь у своєму першому бою. Протягом тридцяти років Матильда вірою та правдою служила Церкві. Та після смерті свого вітчима відразу очолила військо і брала участь у багатьох кривавих битвах. З віком Матильда покинула військову справу і пішла в монастир. Однак, як тільки починалися повстання чи заворушення, відразу погрожувала зібрати армію і жорстоко покарати невірних.
Яскраві жінки-воїни в Запорізькій Січі
В кінці XIX століття Дмитро Яворницький записав на Катеринославщині (межі колишніх Запорозьких Вольностей) переказ під назвою "Могила Настина". В ньому він описав відважну отаманку Настю, яка носила шапку, шаровари, мала шаблю та "тримала у себе ватагу козаків, але ніхто того не знав, що вона дівка".
Хоча в нас і склалася думка, що в Запорізькій Січі були лише чоловіки, однак жінок також брали на службу. Проте дівчата голили голову і часто видавали себе за чоловіків. Так і в історії Насті. Довгі роки козаки навіть не здогадувалися, що вона жінка. Дізналися про це лише після її смерті.
Залишилося чимало свідчень про те, що жінки були невід’ємною частиною Запорізької Січі. І займалися часто не лише господарством чи вихованням дітей. Низка письмових джерел вказує, що на українських землях в XVI-XVII століттях традиція переодягання жінок в чоловічий одяг для того, щоб піти в бій, була дуже розповсюдженою. Навіть підмальовували вуса, щоб бути схожими на чоловіків. Наприклад, за твердженням польського та італійського історика початку XVII століття Олександра Гваньїні, серед захисників замку Прухнік (Поділля), які загинули в бою 1524 року, були знайдені тіла жінок, переодягнутих в чоловічий одяг.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
